Костел Святої Анни в дальніх Гречанах

Тут на вул. Західна Окружна 14 знаходиться костел Святої Анни – до середини 1990-х рр. єдиний католицький храм в місті. Костел під покровительством св. Анни було збудовано в 1926 р. Будова каплиці тривала майже три роки. Керували нею мешканці Гречан: Антоній та Яків Шаповал, Антоній Сівець та Жугда. В 1928 р. каплицю урочисто посвятив священик Кваснєвський. Він в каплиці відправив Св. Службу і на цвинтарі проголосив проповідь, в якій сказав: “Ця каплиця може стати для вас єдиним притулком молитви і буде ніби парафіяльним костелом”. Так справді сталось, бо парафіяльний костел був знищений (про цю подію говорилось вище). Покровителькою каплиці і Гречан спочатку була свята Магдалина. ЇЇ було обрано покровителькою, тому що з давніших часів біля дороги, яка проходила через залізничний переїзд стояла фігура святої Магдалини. В 1940 р. каплицю було замкнено. Але вже в 1942 р. з німецьким військом прибув на Гречани священик. На прохання людей він подбав у львівського єпископа про священика з Польщі, який працював в Гречанах до 1944 р. Після війни каплицю перейняв колгосп і використовував як склад на збіжжя.
Невпинні старання віруючих спричинили до того, що влада віддала храм у 1952 р. В 1953 р. в цю каплицю прибув священик Антоній Хоміцький. Від того часу почався наплив численних віруючих з навколишніх міст та сіл в радіусі близько 60 км. Після від’їзду Антонія Хоміцького до Мурафи, прибув священик Антоній Борисович. В 1957 р. він добудував до каплиці закристію, а також поверх на помешкання для священника. В каплиці на Гречанах він працював до своєї смерті в 1966 р., і його поховано на цьому
цвинтарі біля входу до каплиці.  Після його смерті парафією опікувався священник Ян Ольшанський (пізніше єпископ ординарій), а також священник Анджей Гладисєвич . До1968 р. на Гречанах працював священник Юзеф Будревічюс, після нього священик Вінценти Вітко до 1971 р. В 1971 – 73 рр. працювали священики: Т. Хоппе, Броніслав Мірецький, а від 1973 до 1997 р. священик Вітаутас Меркіс. В 1987 – 88 рр. він розбудував костел до теперішнього стану. Розбудований храм єпископ Нюкш з Риги посвятив 14.09.88. р. Від посвячення покровителькою костьолу є свята Анна, а настоятелем на сьогоднішній день – отець Генріх з Польщі.

Advertisements
Категорії:Uncategorized

Храмове будівництво на околицях міста

Дубове

Ще одним осередком православного храмового будівництва в другій половині ХІХ ст. стає передмістя Проскурова – Дубове. Це історична місцевість (урочище), колишній хутір, згодом передмістя, нині мікрорайон на південній околиці міста. Назва походить від урочища з дубовим гаєм, що існував тут ще століття тому. У 1889 р. поблизу хутора Дубовий було завершено спорудження військового містечка (казарми, стайні, службові та ін. приміщення), де розташувався 35-й драгунський Бєлгородський полк. Це була одна з найкращих в російській армії кавалерійських частин. Сформований у 1775 р., брав участь у Вітчизняній війні 1812 р. та російсько-турецькій 1877-1878 років. Саме для задоволення релігійних потреб російських військових споруджено полкову церкву, вона діяла до 1920 р. В радянські часи приміщення храму використовувалося як спортзал. Лише в 1991 р. було відновлено богослужіння. Сьогодні храм розташований на вул. Козацькій, 6 і підпорядкований Хмельницькому єпархіальному управлінню Української Православної Церкви Київського Патріархату.

З аналогічною метою в районі переїзду на Дубове (колишній Поштовий переїзд) у 1897-1898 рр. споруджено Свято-Георгієвську  полкову церкву 46-піхотного Дніпровського полку та освячено на честь апостолів Петра і Павла. За переказами в ційцеркві вінчався великий письменник О.І. Купрін, який у 1890-1894 рр. проходив службусаме у цьому полку. Полкова церква діяла до 1920 р. В радянські часи перебувала натериторії військової частини та використовувалася для господарських потреб. Турботами Архієпископа Хмельницького і Шепетівського Антонія в 1996 р. храм відновився, добудовано дзвіницю, впорядковано прилеглу територію, а саму церкву освячено на честь Георгія Победоносця. Настоятелем у ньому є сам Владика. На прохання віруючих міста планується перетворити церкву в осередок чернечого життя (монастир) Української Православної Церкви.

Протягом ХІХ ст. будуються православні храми в наближених до містечка селах: Книжківцях, Лезневе, Ружичній.

Книжківці.

Колишнє село, нині – мікрорайон на південно-східній околиці міста. Назва походить від імені Книш – так за місцевими переказами звали першого поселенця майбутнього села. В 1981 р. приміське село Книжківці було включено в межі Хмельницького. Історія виникнення храму в селі Книжківці повертає нас до другої половини ХVІІІ ст., усім відомого повстання гайдамаків під проводом М. Залізняка, що охопило і Поділля. Воно мало сильний національно-релігійний колорит. Брацлав, Вінниця, Гайсин, Могилів на Дністрі, Бар, Жванець, Саврань, Немирів, Тульчин та інші міста палали у вогні та поливалися кров’ю євреїв та поляків. Ксьондзи та уніати порозбігалися, а ті, що дісталися гайдамакам були піддані страшенним тортурам.

Не бажаючи страти від повсталих гайдамаків поляк католик Адам Чарторийський, якому на той час належало багато земель на Поділлі (і Книжківці в тому числі), у 1767 р. переїхав до Польщі, залишаючи напризволяще свої володіння. Велика кількість сільського населення загинуло під час придушення повстання, але ще більше людей вмирає від чуми в 1769 – 1770 рр., і життя у Книжківцях завмирає. Лише через декілька років (приблизно у 1772-1773 рр.) повернувся з Польщі Адам Чарторийський і купив нових кріпаків у сусідніх селах Шумівці, Ружична, Копистин. Ось ці декілька десятків селян відновлюють поселення с. Книжківці і дають остаточний початок селу як населеному пункту.

Нові власники села влаштовувались ґрунтовно і надовго. Відбудовувався панський маєток і селянські хати. Йдучи назустріч побажанням своїх селян та бажаючи створити сприятливі відносини з ними, Чарторийські будують у 1782 р. дерев’яну церкву на честь Святої Параскеви.

Першим відомим священиком Свято-Параскевської церкви с. Книжковець був Михайло Іванович Трембовецький (1748 – 1796 рр.). Так як на той час майже усі церкви на Брацлавщині були уніатськими, той церква в селі Книжківці на момент заснування стала уніатською. В 1794 р. М.І. Трембовецький  разом зі всім приходом перейшов до Православ’я.

В 1820 р. священиком у прихід в село Книжківці призначається Григорій Павлович Сокольський (1790-1851 рр.). Григорій Павлович був найбільш відомим та шанованим священиком Свято-Параскевської церкви с. Книжківці, прослужив на приході більше 30 років до самої своєї смерті (до 1851 р.). Після смерті в 1828 р. своєї дружини Параскеви, під час пологів, Григорій Павлович Соколовський, глибоко засмучений цією подією та бажаючи увіковічнити пам’ять про кохану дружину, докладає всіх зусиль та особистих коштів для побудови в 1828 р. нової кам’яної церкви на честь Святої Параскеви.

У 1915-1916 рр., за даними “Справочной книги Подольской епархии”, церква була кам’яною, при ній діяла церковно – приходська школа, православних прихожан було 1173, церковної землі 36 десятин. У 30-ті роки церкву було закрито, в 1942 р. відкрито знову для відправлення богослужінь. І з цього моменту , не зважаючи на всі негаразди, більше ніколи не зачиняла свої двері для віруючих. Це одна з не багатьох церков, що діяла навіть за часів радянської влади. Зараз вона підпорядкована Українській Православній Церкві, настоятель Віктор Патерко.

Лезневе

Відбудовано храм в мікрорайоні Лезневе (включено до міста в 1976 р.). Свято-Покровська церкваспоруджена наприкінці ХІХ ст. на місці старої Покрова Богородиці. За “Клировими ведомостями о церкви Проскуровского уезда села Глезнова за 1832 г.” вона була збудована невідомо ким у 1762 р., споруда була дерев’яною, припіднята на кам’яній основі, з дзвіницею і дахом , вкритим білою жерстю та одним престолом в ім’я Покрова Богородиці.

Ружична

З 1992 р. відновлюється Свято-Успенська церква в мікрорайоні Ружична. “Клировые г.”  ведомости о церкви Проскуровского уезда села Великой Ружичны за 1832 розповідають про те, що дерев’яна церква 1831 р., 10 травня згоріла, але коли і ким вона була побудована невідомо. Від церкви тоді залишилась лише дзвіниця, до якої за наказом колишнього військового керівництва було прибудовано  цегляну прибудову у вигляді будівлі з хрестом посеред даху, без купола, у якому і було приміщення церкви до 1855 р.

В селі відкрили школу, збудованo нову церкву. Село Ружична включено до міста в 1981 р., настоятелі цих парафій – Мирон Іваницький (Лезнево)  і  Володимир Заєць (Ружична). Обидва храми належать до Української Православної Церкви.

Категорії:Uncategorized

Собор Різдва Богородиці

Собор Різдва Богородиці

Свою історію Собор Різдва Богородиці веде з далекого ХVІІ ст. Існують відомості, що ще у 1670-х роках саме на цьому місці стояла невеличка дерев’яна церква. У ХVІІІ ст. вона була декілька разів перебудована, але продовжувала залишатись дерев’яною. Церкву разом із дзвіницею і міцною огорожею було збудовано силами прихожан, вона мала один престол в ім’я Пресвятої Богородиці і причту по штату, типовому для маленьких церков провінційних містечок того часу: протоієрей – один, священик – один, диякон – один, дячок і пономар – один.

У 1822 р. Проскурів постраждав від величезної пожежі, під час якої церква була знищена вогнем. Почалось відродження храму. Був складений спеціальний проект, згідно з яким Проскурівська церква Різдва Богородиці, невеличка і дерев’яна, мала стати собором. Але у Проскурові тоді було лише 35 дворів православних віруючих.  Тому побудувати пристойний храм за рахунок місцевих коштів було неможливо. Справу будівництва соборів і утримання духівництва взяв на себе “центр”.  У Проскурові почалося будівництво собору на місці старої церкви, що згоріла. Архітектурна форма храму була незвичною для нашого краю: типова подільська церква – дерев’яна, прямокутна в плані, з виразними окресленими кількома зрубами. Використання виключно дерева було причиною того, що і бані були не круглі, а ребристі . Форма ж збудованого собору свідчить про те, що, мабуть, не тільки кошти на будівництво, а й проект будівлі був немісцевий. Спорудження собору почалося у 1835 р., а вже 15 травня 1837 р. він був освячений. Майдан біля храму оточував цегляний паркан довжиною 196 м. Перед ним була розташована Церковна площа. В кінці ХІХ ст. за сприяння міського голови В. Івашкевича вона була забрукована, але територія біля собору, де відбувалася торгівля продуктами харчування залишалась дуже забрудненою і в дощову погоду перетворювалась у непрохідну калюжу.

Дзвіниця мала чотири великих дзвони (найбільший з них важив 320 кг). Собор мав значну кількість літератури – більше ста найменувань. Найдавнішим виданням був Часослов 1729 р. видання, надрукований у Києві. Серед церковного начиння була дуже цікава річ: дарохранительниця срібла 875-ї проби, визолочена, вагою біля 1 кг. На її нижній частині було зроблено напис: ”Вклад Благовернаго Государя Наследніка Цесаревича и Великаго Князя Александра Александровича во Соборний храм города Проскурова в поминовение за упокой души Государя Цесаревича і Великого Князя Николая Олександровича 12 апреля 1865 года”. З цією дарохранительницею пов’язана цікава історія. 12 квітня 1865 р. Великий князь Олександр Олександрович, син царя Олександра ІІ, був проголошений спадкоємцем престола, бо помер його старший брат цесаревич Микола Олександрович. Щоб відзначити цей “урочистий” для країни день, спадкоємець престола видав розпорядження між іншим “приобщить 6000 рублей к капиталу, собираемому на построение и украшение православних церквей в наших западних губерніях”. На ці кошти Міністерство внутрішніх справ замовило 33 срібні, визолочені дарохранительниці. 11 з них були направлені в повітові собори Подільської губернії, в тому числі в Летичівський, Ушицький і Проскурівський. Проте були в нашому соборі і речі, безпосередньо пов’язані з історією подільського краю і звичаями народу. Особливою гордістю храму була давня, у нашій місцевості шанована, чудодійна ікона Божої Матері – подоби Озерянської ікони. Вже і для тих часів образ цей був старовинним. За переказами, він зберігся під час пожежі старої церкви. Ікона мала срібний вінець, замовлений місцевим справником Григорієм Лисенком. Також на ній були численні привіски-пластинки срібла різноманітної форми. Це “жертви” богомольців до чудодійної ікони з нагоди зцілення від хвороби. Таких привісок було 8. Найменша з них мала форму квадрата із зображенням дитини. Це жертва по обітниці 1855 р., зроблена рядовим Проскурівської інвалідної команди Зубковим за сцілення його дитини.

“Справочная книга Подольской Єпархії за 1915-1916 гг.” містить опис стану собору та його причти напередодні “великих потрясінь” радянського періоду. Він мав приділ в ім’я Марії Магдалини, Покровську цвинтарну кам’яну церкву, дві церковно-приходських школи діяли в Проскурові і Заріччі. Храм мав 36 десятин землі. У складі причти був настоятель, протоієрей Григорій Йосипович Сулима, 55 років, у приході з 1909 р.; священик Федір Євгенович Обланський, 55 років, теж студент семінарії, в приході з 1903 р.; другий священник Олександр Захарович Левитський, 35 років, закінчив духовну семінарію, в приході з 1914 р.; священик Філіп Андрійович Шумилевич, 47 років, закінчив три класи духовного училища, в приході з 1906 р.; два псаломщики – Семен Петрович Хіміч та Михайло Трохимович Левицький, а також просфорня Єлена Маврікієвна Телиховська. На жаль, до наших днів у церкві ні чудодійної ікони з вотумами, ні іменної дарохранительниці, ні інших реліквій не збереглося. Про їх подальшу долю нічого не відомо. Вони “зникли” у 1930-х рр., коли собор переживав важкі часи: в 1923 р. арештували і вислали в табори владику Валеріана, в 1932 р. зняли із собору дзвони для потреб “індустріалізації”, а в 1937 р. храм взагалі зачинили. Після цього церква довгий час використовувалась як склад, а згодом як приміщення архіву. На початку 60-х вона підлягала знищенню, але Господь не допустив цього.

В 1990 р. храм Різдва Богородиці знову відкрив свої двері для віруючих. Сьогодні церква зберегла свій первісний вигляд, та є найстарішою з існуючих споруд Хмельницького. Настоятель парафії, яка підпорядкована Хмельницькому єпархіальному управлінню Української Православної Церкви – Архімандрит Пахомій. Він докладає великих зусиль, щоб зберегти і примножити духовну спадщину поколінь. Відновлена копія Озерянської ікони Матері Божої. Повернулася до храму й чудотворна ікона святої рівноапостольної Марії Магдалини. А сталося це так. Нещодавно до Хмельницького приїхав громадянин Вірменії. Його мати колишня прихожанка собору. Коли церкву було закрито, жінка зберегла ікону, яку ще 1845 р. меценати Проскурова замовили для храму. Довгий час ікона знаходилась у Вірменії. Жінка берегла її як найдорожчий скарб, оберіг, спогад про Україну. Відчуваючи, що життя добігає до кінця, мати попросила сина відвезти ікону до Хмельницького, в церкву, де вона молилася, і віддати священику.

У храмі відмінна акустика, а тому легко відправляти богослужіння, особливо піднесено звучить хоровий спів у виконанні двох хорів: один молодіжний (студенти музичного училища), другий хор – любительський. При храмі діє недільна школа; функціонує церковне братство, яке допомагає немічним, хворим, дітям-сиротам. Оновлюється наше життя – оновлюється і храм. Будується ще один приділ на честь преподобного чудотворця Серафима Саровського, розширюється і облаштовується територія біля церкви. Храму Пресвятої Богородиці – 170. Це не просто пам’ятка культури, а Собор нашої духовності, гармонійне поєднання поєднання людини і світу.

Категорії:Uncategorized

Cвято-Покровський кафедральний собор

Свято-Покровський Кафедральний собор

Сьогодні наше місто неможливо уявити без величі Свято-Покровського кафедрального собору (Українська Православна Церква) – головного православного храму. Він знаходиться поблизу перехрестя вул. Володимирської з Кам’янецькою. У ХVІІІ – ХІХ ст. ця частина міста , де нині височить собор, вважалася окраїною Проскурова і в 1824 р. згідно з генеральним планом забудови міста була відведена під християнський цвинтар. Приблизно в ті ж роки в центрі цвинтаря побудували невелику церкву, освячену на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Наприкінці 1870 -х років цвинтар опинився в межах міста й рішенням місцевої влади був закритий. Територію під новий цвинтар відвели неподалік – вище Кам’янецької, одразу за залізничними коліями, і тому Покровська церква ще деякий час залишалася діючою. Але поступово (а особливо після відкриття на новому цвинтарі каплиці) церкву все менше і менше відвідували. В 1907 р. єпархіальне управління вирішило більшу частину майна Покровської цвинтарної церкви передати у розпорядження Олексіївського реального училища, де для потреб учнів була влаштована домова Свято-Олексіївська церква. Старий цвинтар, який був занедбаний, у 1911 р. з благословення Преосвященного Серафима, єпископа Подільського і Брацлавського, віддали в користування Подільського товариства бджолярів. Отже на третині території старого цвинтаря, південніше Покровської церкви, Товариствобджолярів улаштувалопоказовупасіку. За радянських часів Покровська церква прийшла до остаточного запустіння. 23 грудня 1938 р. за рішенням проскурівської міськради“цвинтарна церква по вул. Фрунзе підлягає закриттю, тому що знаходиться в безгосподарному стані і загрожує обвалом”. Під час нацистської окупації діяльність храму була відновлена. 10 березня 1942 р. у Свято-Покровській церкві відбулася урочиста панахида приурочена81 роковині смерті Т. Шевченка.
Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. приймається рішення про будівництво нового великого собору, але влада відмовила у виділенні пристойної ділянки землі під забудову, тому Свято-Покровську церкву було зруйновано. Більше трьох років віруючі міста і області вносили свої пожертвування, а також допомагали будівельникам під час спорудження на місці старої церкви нового храму. 14 січня 1992 р. при численному зібранні народу відбулося урочисте відкриття Святого-Покровського кафедрального собору. Освячення храму і перше богослужіння пройшло за участю єпископів Хмельницькогоі Кам’янець-Подільського Нифонта, Чернівецького і Буковинського Онопрія, Тернопільського і Кременецького Сергія, а також багатьох священиків приходів Хмельницької єпархії. З того дня над обласним центром майже на все місто лунає мелодійний дзвін відродженого храму.

Категорії:Uncategorized

Костел святої Анни


Костел Святої Анни

Колись вул. Примакова починалася від однієї з найкрасивіших споруд нашого міста – костелу Святої Анни, він був збудований на острові, що виник на місці злиття річок Плоскої і Південного Бугу. Цей географічний об’єкт показаний на двох найдавніших з відомих планів Проскурова, складених повітовим землеміром Дятловим 8 жовтня 1800 р. і подільським губернським землеміром Екстером, який з 1801 по 1806 рр. працював над географічним, гідрографічним, топографічним та економічним описом Подільської губернії. На планах також була вказана польська назва острова – Кемп. У цьому місці оселилися польські переселенці, які були тут посаджені в кінці ХVІІ ст. польським коронним гетьманом М. Замойським. Сталося це після того, як у 1699 р. турки залишили Поділля, і Плоскирів та навколишні землі повернулися у володіння панів Замойських. Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв’язку з чим Замойські переселяють сюди селян із польської Мазовії і мазурського Поозер’я. За переказами, значна частина польських переселенців одержали землю на захід від Плоскирова на колишніх гречаних ланах, від чого їхнє поселення отримало назву Гречана, згодом село Гречани. Так у Плоскирові та навколишніх селах з’явилися так звані мазури, нащадки яких склали основу теперішнього католицького населення міста і збудували на місці старого замку-фортеці невеличкий дерев’яний римо-католицький костел. Детальний опис цього храму містить згадане вище ”Описание Проскуровского городского костёла с его движимим и недвижимим имуществом и записую сумм, пожертвованных прихожанами в 1796 году”. У 1801-1804 рр. на місці дерев’яного костелу на кошти летичівського землевласника Мацея (Матвія) Журовського ( поляка, римо-католика) вимурували красивий кам’яний храм св. Анни. Після цієї події, за свідченням історика М.Орловського, для більш зручного сполучення між островом і “материковою” частиною міста була насипана земляна гребля – замість довгого моста, що існував раніше; саме цей міст показано на планах Дятлова і Екстера. Ще один римо-католицький храм у Проскурові був побудований у 1820 р. На початку ХХ ст. костел Святої Анни перебудували, зробивши його ще більш величнішим. У1936 р. його закрили і почали розбирати, а в 1938 р. те, що залишилося, висадили у повітря вибухівкою. У 1946 р. приміське село Гречани було приєднано до Проскуров.

Категорії:Uncategorized